Володимир Маслійчук. Про Вільшану в XVII ст

15 вересня 2013 - Stanley

 

За таких обставин і виникла Вільшана. Точної дати виникнення  цього населеного пункту не можливо встановити. На 1660 рік, це напевно, Вільшана вже існувала, бо цього року маємо точну згадку перепис росіян, які мешкали тут. Хоча попередні дослідники довіряли іншій письмовій згадці. 29 травня 1705 року вільшанський сотник Василь Ковалевський випрохував у царського уряду закріплення володінь, зазначивши, що в минулому “тому літ 50” батько його Семен прийшов у місто “Ольшанку” на проживання й зайняв за тогочасним звичаєм багато довколишніх земель. Тобто типовий обрахунок 1705 – 50 = 1655 рік. Хоча будемо відверті – довіряти усним згадкам у минулому і вираховувати по них початок селища не слід. Людська пам’ять має чудові властивості: забувати, плутати, вигадувати. Тому краще довіряти першій безпосередній письмовій згадці, тобто переписові росіян 1660 року.

     Але чолобитна на диво має інакше значення йшлося про одного з перших керівників вільшанців, родоначальника великого й знаного шляхетного роду – Семена Ковалевського, якого вважають вільшанським осадчим, тобто керівником перших переселенців.

Тут слід трішки відійти від числених письмових пам’яток і залучити до дослідження філологічні докази: топоніміку та діялектологію. Отже, за твердженнями преосв. Філарета, одного із перших детальних істориків Слобожанщини, напевно першими переселенцями у Вільшані були вихідці з Вільшани на Київщині (На той час Корсунського полку, зараз Городищенського району, Черкаської обл.). Оскільки, пише Філарет, назви місцевостей, які є у слобожанській Вільшані ті ж самі, що й у Вільшані Київської губернії, то походження містечка є очевидним. Що мав на увазі історик: насамперед річку Вільшанку та назву частини Вільшани – Лисянку, ідентичну назві містечка поруч з “київською” Вільшаною. Однак думку Філарета можно оскаржити річка Вільшанка, чи в московському документі “Олешанки Удские” згадуюються документі 1571 р. цитованому у творі преосвященого задовго до виникнення Вільшани. Проте система мовлення вільшанців, залишена мабуть незмінною протягом століть свідчить саме на користь Філарета. Здавна вільшанців дражнять своєрідним “уканням” в словах, де виразно мав би вимовлятися звук “о”: “пувітка”, “купійка”, “улійка”. Але така ж система мовлення притаманна і мешканцям Черкащини, тих районів звідки вийшли переселенці.

Проглянуті нами переписи Корсунського полку та Вільшанської сотні 1649 і подальших років не принесли жаданого успіху, прізвище Семена Ковалевського там не згадується.

Дуже багато цікавого матеріалу з цього приводу надають численні перекази роду Ковалевських, на які рясно натрапляємо у книжці Петра Ковалевського “Род Ковалевских за триста лет” цикльографічно виданій у Парижі 1951 року. Саме ця брошурка, як і деякі інші свідчення, насамперед пов’язані з численними родиними леґендами. До яких, з одного боку професійний історик повинен ставитися дуже обережно і дещо скептично; з другого боку, це надзвичайно цікаве джерело для характеристики уявлень про минуле з боку місцевого дворянства. Отже, за родинними переказами Ковалевських засновником Вільшани був родоначальник слобідськоукраїнської гілки роду Семен (Симеон). Партія переселенців, зазначає літописець роду, переселилася на нові місця не тільки зі своїм майном, але із похідними церквами й дзвонами, привезла з собою гармати для нової фортеці, які салютували під час закладки першого укріплення.

Родинні перекази Ковалевських звичайно пов’зані із виведенням генеалогічного коріння, доказами про власну знатність. Ковалевські пізніших часів виводили своє коріння з “польської” шляхти, однак православної із Білорусі, поєднуючи таким чином свою гілку з іншими Ковалевськими – вихідцями з-під Смоленська.

Семен Ковалевський, за переказами, був братом доволі цікавій постаті доби Руїни Іванові Ковалевському, осавулу Богдана Хмельницького, потужному діячеві доби Івана Виговського та Юрія Хмельницького (1657 – 1660 рр.). Описують родинні перекази і те, що відомий харківський полковник Григорій Донець (Захаржевський) був одружений на сестрі Семена Ковалевського – Євфалії, що зазначмо дуже ймовірно, оскільки в універсалі на сотництво Василеві Семеновичу Ковалевському 1688 р. Григорій Донець називає його племінником. Така спорідненість з могутнім полковником пояснює швидке набуття Ковалевськими “маєтків та добр”.  Наприкінці XVII ст. Ковалевські заснували село Кадницю, а вже Василь Ковалевський вільшанський сотник з 1705 р., за ревізією 1713 р. володів селами Ярошівкою та Вертіївкою.

Якою ж була Вільшана у XVII столітті. У центрі містечка наприкінці 70-х рр. було збудовано фортецю. Будівництвом фортеці керував російський служилий Мартин Уколов. Досьогодні бодай частково можна визначити межі цієї фортеці. Своєрідні залишки укріплень збереглися в провулку Лосик біля сучасної школи й продовжилися понад урвищем далі. Недарма й зараз центральна частина Вільшани по вулиці Парківській називається “Парканом”. Зберігся й опис вільшанської фортеці 1683 року. З 70-х рр. XVII cт. до Вільшани відправлявся російський воєвода для нагляду за фортецею, воєводи змінювалися щороку. Основна частина населення підпорядковувалася козацькому сотнику чи отаману.

Першим храмом у Вільшані, пізніше й соборним стала церква Різдва Богородиці. Це дуже важливо, бо переселенці щойно облаштовувалися на новому місці одразу закладали церкву. Відповідно день закладки, освячення, чи посвяти цієї церкви був важливим для нового населеного пункту. Отже, поширені зараз святкування дня селища чи міста слід прив’язувати саме до цих церковних свят. Отже, якщо свято Різдва Пресвятої Богородиці припадає на 21 вересня. То день селища треба святкувати саме тоді. Храм Різдва Богородиці розташовувався на місці сучасного кафе “Тандем ”.

Укріплене містечко Вільшана мала важливе значення для Харківського полку і загалом прикордоння. Власне, Петро Ковалевський, автор згадуваної брошури про рід Ковалевських прославляє Вільшану XVII-XVIII ст. Це прославляння не безпідставне. Оскільки довколишні містечка і навіть Харків не надто переганяли Вільшану за кількістю жителів та й архітектурними спорудами. Автори відомої праці з історії Харкова Дмитро Багалій та Дмитро Міллєр навіть порівнювали Харків XVII ст. з Вільшаною.  “За безладним розташуванням вулиць і за побудовами козацький Харків мало чим нагадував місто. Різниця між Харковом та великим селом за зовнішністю містилася хіба що в тому, що центр Харкова було оточено дерев’яним частоколом, названим фортецею, але ж такий само частокіл був і у Вільшані, і у Мерефі теж названими фортецями. Дві кам’яні церкви також давали мало Харкову прав на титул міста: кам’яна церква була і у Вільшані і теж іменувалася собором.

 

 

Подібні матеріали:

ІсторіяЧитаючи старі газети.

--Корневой раздел--Ольшаны сейчас

ПостатіМаксим Ковалевський - соціолог з Вільшан.

ВідеоДень місцевого самоврядування 2014.

--Корневой раздел--Поселок Ольшаны в прессе

Коментарі (0)

Коментарі відсутні. Ваш буде першим!

← Назад

Яндекс.Метрика