Олена Слатіна

Опубліковано: 1417 днів назад (1 січня 2014)
Рубрика: Без рубрики
Редагувалося: 2 разів — останній 1 січня 2014
0
Голосів: 0

Олена Слатіна

[/b]
Про автора

Народилася 20 вересня у 1952 року в Вільшанах Дергачівського району Харківської обл. Почала друкуватися з восьмого класу в районній газеті «Вісті Дергачивщини». Була редактором шкільної газети. Після закінчення школи поступила до Харківсь¬кого училища Культури. В 1974 році приймала участь в конкурсі «Турнір поетів». Нагороджена «Почетным дипломом» та цінним подарунком. З 1977 року переїхала в м. Чугуїв Харковській обл. Друкувалась в газеті «Красная звезда», «Вісті Дергачившини», відвідує студію «Суголосся». Керівник студії «Пегас» при Вільшанський бібліо¬теці для дорослих. Лауреат литературного кон¬курса «Від слова до слова» 2011 року. Учасник конкурсу в 2012 році. Приймає участь в зустрі- , чах поетів Харківщини «Дзеркальне сузір^я» За¬раз працює над сбіркою віршів «Під знаком Діви». На вірші поетеси Олени Слатіной написані пісні - «Батькове крило», «Мамина любов», «Горять вогні у обелісків», «Остров счастья» та інші
.

.

Юность

[/b]
То ли в белых россыпях снежинок
Или в песнях соловьиных при луне
Где-то моя юность заблудилась
И уж больше не придет ко мне.
Но придет к другим
Не я - другая, опьянев от счастья бытия,
Поплывет в свои волшебные апрели,
Юности беспечные края
Пусть под окнами другой девчонки
Вновь колдует добрый светлый май,
Пусть другая робко примеряет
Тех черемух свадебный наряд.
Стаей журавлиной не догонишь,
Как теперь не торопись ко мне,
Даже если ты не затерялась,
Лишь уснула в желтом октябре.

ОГНІ У ОБЕЛІСКІВ

Горять вогні у обелісків,

Там, де колись бої гриміли,
Там, де бійці ішли в атаку
І швидко матері сивіли.
Нема війни, немає згарищ,
Дівчата про любов співають.
А посивілі матері синів
Ще й досі край села чекають.
Житам зеленим в полі зріти,
А в полі сонцю променіти.
І вічно в скверах обеліскам
Вогнями вічними зоріти!

СМУТОК

Знов і знов повертаюсь з далеких доріг
У обійми рідної хати,
Де я вперше ступила у світ за поріг,
Де завжди зустрічала мати.
Та немає неньки, давно вже нема,
Закотилась за обрійсонцем,
Радо липа тепер лиш стріча
Під зажуреним рідним віконцем

МАМИНА ЛЮБОВ

Не зозуля влітку закє у гаї,-
То до мене мама слово промовляє.
Не береза біла віти колихає,-
То мене до серця ненька пригортає.
Не у синім небі пташечка співає,—
То мене матуся піснею вітає.
Не волошки-квіти зацвіли у полі, -
То мамини очі нам бажають долі.
Будем тебе, мамо, завжди пам"ятати,
Твої пісні щирі онукам співати,
Бо, як сонце, щедро нас усіх зігріла,
Сизокрилим птахом вирій відлетіла.

ОСІНЬ ЗАГЛЯДА

Я не боюсь, що осінь загляда
В вікно моєї батьківської хати,
Бо знову прийде літо і весна
Одягнуть землю у зелені шати.
Дівчата квітів в лузі наберуть,
Сплетуть віночки, пісню заведуть,
І соловейко на калині заспіває.
Він заспіва про золоте зерно,
Про райдугу, що в небі виграває,
І про любов, і про красу земну,
Й про землю цю, що кращої немає.

* * *

Не хвилюйся, любий, що на скронях осінь,
Сіє срібні ниті озими,
Адже не зів"яли ще пахучі дині,
Вірю, нам ще довго до зими.
Ще зрадіє серце проліскам, тюльпанам,
Салюту каштанів об вікно твоє, -
Чуєш, як на струнах бабиного літа
Осінь-чарівниця виграє

НОСТАЛЬГИЯ

Я живу на Земле на судьбу не гневя,
Только жаль, что рассветы были все без тебя.
Только жаль, что другой меня за руки брал,
И венчальный наряд мне не ты надевал.
Как хотелось услышать голос твой из толпы,
Мне другие шептали то, что должен был ты.
Мне другие дарили хризантемы и розы,
А мне сниться поныне профиль твой у березы.
Наяву и во сне мне бывают виденья:
Ты, как ангел небесный, стоишь на коленях.
И глаза твои звезды, а ресницы, как стрелы.
Не допели мы песню любви, не допели
Ты другой досказал, ты другой всё допел,
Тьлько все же меня разлюбить не сумел.
Не сумела и я, хоть в висках седина...
Как смогла столько лет я прожить без тебя?..

Я СЛУХАТИ ЛЮБЛЮ

Я слухати люблю, як осінь шелестить
Багряним листям тихо під ногами,
Дивиться люблю, як знов вона летить
Ключами журалиними над нами.
Я слухати люблю тужливу пісню дощу, та вітру,
Як розмальовує осінь дерева
В жовто-рожеві барви палітри.

ЛУЧ ЗАРИ

Луч зари едва щеки коснется,
Снова утром просыпаюсь,
Этой жизни удивляюсь.
Звуку чудному сверчка
И журчанью ручейка,
Цвету алому зари,
Свету радуги вдали.
Насмотреться не могу
На ромашки на лугу...
Вот трепещет мотылёк,
Где-то вспыхнул огонёк,
Где-то иволга запела,
В травке ягоды поспели.
Удивляюсь, восхищаюсь,
Снова утром просыпаюсь,
И готова всю планету
Налодони приподнять,
Каждый камушек и стебель
Приласкать, поцеловать.

БЕЗ ТЕБЕ

Без тебе солов'ї співали,
Без тебе зорі миготіли,
Без тебе вишні поспівали,
Без тебе трави шепотіли
Літа на конях відскакали
Мені кохання обіцяли.
Вже й осінь золота прийшла,
А я тебе все не знайшла.
Хоч не одна зима минає,
І серце туга обіймає
Та вірю, що настане час,
І щастя ще зустріне НАС!

* * *

Ветер листья разметает - ворошит
В косьі осени вплетает й молчит.
Все робеет перед золотом очей,
Замирает, слыша звон ее речей
Поредела осени коса,
Брызжут дивньми росинками глаза.
Ветер зтого никак не замечает,
Лишь упрямо головой качает.

****

Я долі й Богу дякую за те,
Що народилася на цій землі вкраїнській,
Де у садах вишневих хати потопають
А у гаях співають солов"ї
І люди щирі трудяться , кохають,
Ростять дітей, а в час біди, як прадіди й діди
Вільшанську землю цю від ворогів
Всім серцем, до безтями захищають.
Спасибі, доле, за калину під вікном
За верби край села і за тополі,
І за волошки-квіти у житах,

Що ми зрбирали з мамою у полі,
І за кохання перше, що пізнала
Під небом цим, що гріє через роки,
І п"янить ще й досі, мов вино
Настояне на зорях та на росах.
За річечку маленьку Нецвітай,
Що голубою стрічкою вплелась мені навіки
В пам"ять, ніби в коси.
Вклоняюсь низько в пояс вчителям
І тій стежині, що вела до школи,
Могилам пращурів на пагорбах довкола
І всім моїм Вільшанцям-землякам,
Чорнобильцям, афганцям й сивим дідусям,
- Війни минулої прославленим героям

****

Життя ішло, літа минали,
Як довго я тебе чекала,
Багато днів отих минуло
А я тебе все не забула.
Вже тополиний пух летить,
А сивина на скронях віє,
І ти із юності летиш
В мої обійми і надії.

БАТЬКОВЕ КРИЛО

Летять роки, біжать несамовито,
Немов птахи - у вирій відлітають,
А руки татуся, як ангела крило.
Від бід усіх і вітру захищають.
Дай Бог тобі прожити сотню літ
Та правнуків багато ще діждати,
І як мене своїх онуків милих
У хаті нашій рідній привітати.
Життя прожить - не поле перейти...
Та ти завжди всіх серцем зігріваєш,
Спаеибі, батьку, що турбуєшся за нас
І під крилом своїм і грієш, й пробачаєш.

МАМИНА ВИШИВАНКА

Вышивала мама вышиванку
До рассвета, не смыкая глаз,
И тихонько песню напевала
Песню колыбельную для нас.
Годы шли, а мама все седела
И трудилась, не жалея сил
Материнскою любовью всё светилось,
Вдохновенье Бог ей приносил.
На канве упрямо оживали
Лес, жар-птица, речка и цветок
Дорог был на маминых картинах
Нам, детишкам, каждый уголок.
Мамы нет, но внуки с умиленьем
Восхищаются бабусиным шедеврам
Сказке той, что нам на полотне
Всем оставила на память о себе.
Літературна сторінка травень 2016
Коментарі (0)

Коментарі відсутні. Ваш буде першим!

← Назад

Яндекс.Метрика