Сінематограф "Наука и жизнь"- перший кінотеатр у Вільшанах

Певно я когось здивую, якщо скажу, що справжня Науково-технічна революція відбувалась понад  100 років тому. Адже дійсно, сучасний бурхливий розвиток технологій носить, здебільшого, еволюційний характер – технології розвиваються, вдосконалюються, але нічого революційно-нового не з’являється. Зовсім інша картина була в другій половині ХІХ- першій третині ХХ ст..- одна за одною виникали технічні новинки, що здавались чудом чи фантастикою, буквально нізвідки і відразу ж впроваджувались у життя. Двигун внутрішнього згоряння, практичне використання електроенергії, зв’язок (телефон, телеграф,радіо),залізниця,швейна та друкарська машинки,автомобіль,велосипед, звукозапис (фонограф,грамофон, патефон), фотографія і, звичайно ж – «найважливіше з мистецтв»- кіно, чи як тоді казали – сінематограф.

 В березні 1895 року брати Люм’єр провели перший в історії комерційний кіносеанс (в кафе «Гранд-Отель, на бульварі Капуцинів в Парижі), а вже у лютому 1896 сеанси відбувалися і Лондоні, Бордо, Брюселі, в квітні того ж року в Берліні. А в травні ця хвиля докотилася і до Російської імперії - перший сеанс відбувся в саду «Акваріум» в Санкт-Петербурзі, а далі до кінця року новинка охопила всю країну фільми демонструвались в Москві,Петербурзі, Ростові-на-Дону, Харкові…

Пройшло зовсім небагато часу, як «великий німий» (як називають інколи тогочасне кіно) добрався і до нашого селища, чи то пак, слободи.

 1 серпня 1913 року «Харьковскія губернскія ведомости» писали:                                                                  

Кому ж маємо дякувати за це? 9 квітня 1912 року селянин слободи Вільшани Вівденко Віктор Павлович звернувся з «прошенієм» до будівельного відділення  губернської управи, в якому просив дозволу на побудову «театра-сінематографа» на орендованій у селянина тієї ж слободи Замнигуза Романа Яковича ділянці.

Та не легко було пробити перепони бюрократичної машини тих часів. «Прошеніє» будівельним відділенням було перенаправлено в земську управу а звідти до повітового ісправника ( тобто в органи поліції) з метою з'ясувати чи нема бува яких перепон такому будівництвцу.  Розглянувши прошеніє ісправнік наклав резолюцію – «недозволяти», мотивуючи що такий заклад в 60 сажнях від церкви (Покровської), поруч з базаром стане місцем зборищ базарного люду та вчинення різних неподобств запобігти яким буде нелегко з огляду на недостатню кількість чинів поліції.

Та всеж, після року бюрократичної тяганини  дозвіл було отримано, і у серпі 1913 року у новому кінотеатрі зацокотів кіноапарат (чи, як тоді говорили, «чарівний ліхтар») і замиготів екран ваблячи глядачів.

  Той кінотеатр не зберігся до наших днів, тай взагалі простояв недовго (зважаючи на те, що вже в 20х роках серед завданнь нової Радянської влади зазначалася побудова нового кінотеатру).  Немає і фотографій, але як він виглядав ми можемо побачити завдяки проекту збереженому в Державному архіві Харківської області (Ф4, оп 168, спр.71)

Місце де він знаходився з проекту можемо встановити лише приблизно, судячи з наведенного плану місцевості – це десь на місці нинішнього господарчого (колишнього меблевого) магазину.