Олена Слатіна

******

Я не боюсь, що осінь загляда

В вікно моєї батьківської хати,

Бо знову прийде літо і весна

одягне землю у зелені шати.

Дівчата квітів в лузі наберуть,

Сплетуть віночки, пісню заведуть,

У гаї знов зозуля закує

І на калині соловейко заспіває.

Він заспіва про золоте зерно,

про райдугу, що в небі виграває

І про любов, і про красу земну,

й про землю цю, що кращої немає!

Батькове Крило

Летять роки, біжать несамовито,

Немов птахи- у вирій відлітають,

А руки татуся, як ангела крило

Від бід усіх і вітру захищають.

Дай бог тобі прожити сотню літ

Праправнуків багато ще діждати,

І, як мене, своїх онуків милих

У хаті нашій рідній привітвти.

Життя прожить- не поле перейти...

Та ти завжди всіх серцем зігріваєш

Спасибі, батьку, що ти з нами за столом

Вітання з днем народження приймаєш!

Смуток

Знов і знов повертаюсь з далеких доріг

У обійми рідної хати,

Де я вперше ступила у свт на поріг

Де завжди зустрічала мати.

Та немає вже неньки....

Давно вже нема.

Закотилась за обрій сонцем...

Радо липа тепер лиш стріча

А зима чорним снігом лежить під віконцем....

Мені наснилося дитинство

Мені наснилося дитинство...

Ялинки запах на різдво,

Бабусині смачні гостинці,

чотирилапий друг Сірко.

Я слухала казки матусі

Щоб їх ніколи не забути

Вдихала запах рути, м'яти,

Щоб їх на вік запам'ятати.

А як я подих тамувала

Коли у тітчинім садку

У травні вишні розквітали!

Приснилась річечка-струмок,

Що Нецвітаєм називали

І в літню спеку дітлахам

Свої обійми дарувала....

Від щастя плакала ввісні

До сонця руки простягала.

Бо знов під батьковим вікном

Духмяно липа квітувала.

Моє дитинство! Берег мій!

Країні мрії і надій!

Хоча б в ві сні приходь частіше

І серце радістю зігрій.