Народився Григорій Іванович Батій 22 лютого 1929 року у Вільшанах, а саме в тій частині що звется Тамбовою у селянській родині. Нелегке селянське життя та родинний устрій з дитинства на все життя загартували Григорія, аавчили наполегливо працювати та досягати мети, дали заряд душевного неспокою та проникливожо світосприйняття, що так важливо для художника.
Батьки Григорія, що все життя займалися селянською працею, навіть гадки не мали, що їх син стане художником і досягне неабияких успіхів.
Перші його малюнки були зроблені крейдою на шматку жерсті, бо з папером та олівцями було дуже сутужно. Потім був шкільний гурток малювання, що й допоміг юнакові вибрати подальший шлях у житті.
В 1947 році Григорій вступив до Харківського Державного Художнього Училища, де тоді, як раз створювалось, вперше в Україні відділення театрально-декораційного мистецтва. Очолював нове відділення відомий театральний художник Петро Антонович Шигимага, учнем якого і став молодий вільшанський парубок.
Закінчивши училище, та здобувши фах декоратора сцени, Григорій вирішив не спинятись на досягнутому і продовжив навчання в Харківському Художньо-Промисловому інституті на сценографічному факультеті, де йому надзвичайно поталанило з викладачами. Його наставником став видатний художник, лауреат Державної премії СРСР, професор живопису Борис Васильович Косарєв, а згодом і Борис Іванович Чернишов.
Дипломна робота Григорія Івновича Батія стала його дебютом на великій сцені. Саме в його декораціях на сцені театру ім Пушкіна була поставлена в 1960 році п'єса «Барабанщиця» А. Салинського (режисер П. Резніков).
Після цього Григорій отримав запршення до творчої співпраці від головного художника Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Василя Миколайовича Греченка. Шевчеківці поставили цілу низку вистав в оформленні Григорія Батія, окрема: «Сибірська новела» Л. Митрофанова (Є. Кіншина, 1961 рік), «Фараони» А. Коломійця (режисер С. Ходкевич, 1962 рік), «Стасик – слідопит» А. Школьника (режисер Є. Кіншина, 1966 рік), «Закохані серця» Т. Барабаша (режисер В. Арнаутов, 1966 рік).
ескіз декорації до вистави "12 місяців"
Наступною сходикою у професійній кар'єрі Григорія Івановича став Харківський державний академічний театр опери та балету, де він обійняв посаду головного художника-постановника. Певно, це були найпродуктивніші та найуспішніші роки у творчому житті митця - протягом 30 років роботи в ХАТОБі Григорій оформлював до десяти вистав на рік, та ще понад 200 вистав за весь цей час в інших театрах ( і не лише України).
У 2003 році Григорію Батію присвоєне звання Заслуженого Художника України за внесок у становлення і розвиток української сценографії.
Григорій був членом національної Спілки художників України з 1967 року, Спілки театральних діячів з 1962 року. Мав чимало персональних виствок і не лише в Україні, що незмінно мали успіх серед глядачів.
У творчому доробку майстра не лише сценографія, а й ціла галерея портртретного та пейзажного живопису. Так серед портретів написаних Григорієм бачимо видатних вітчизняних і світових діячів мистецтва, культури, поетів та прозаїків, зокрема народних артистів СРСР Леся Сердюка та Леоніда Тарабаринова, М. Старицького, драматурга М. Куліша, композитора В. Губаренка, народних артистів України М. Смолича, М. Коваля, С. Коливанової, Т. Попеску. Зробив два автопортрети з народним артистом України, актором Харківського ТЮГу Володимиром Аноновим – своїм найкращим другом.
Краєвиди рідної Слобожанщини, краса українського села знайшли своє відображення у пейзажній творчості Григорія.Вільний мазок, вишукана колористика, цікавий сюжет – роботи Г. Батія одразу впізнаєш у будь-якій експозиції.
В його пейзажах – світла радість буття, він оспівує і тихий плин маленької річечки свого дитинства з такою ласкавою назвою – Лосик, і врожаїсте розмаїття ланів, і задумливу самотність старої кузні біля Бражникової гори.
Досягнувши вершин майстерності, незабував Григорій Іванович і про те, щоб передати свої знання та вміння наступним поколінням митців - викладав у Харківському художньому училищі. Серед його учнів Андрій Дмитрович Романченко, відомий український театральний художник, і син григорієвого вчителя Петра Антоновича Шигимаги, Тарас Петрович, який вже 30 років працює у Харківському театрі музичної комедії.
Незабаром майстру мало б виповнитися 86 років...... Та 3 лютого 2015 року Григорія Івановича нестало........Але життя Митця продовжуєтся у його творах.
Новости поселка Ольшаны → Театральна весна 2017
Коментарі відсутні. Ваш буде першим!