Народний календар. Зимовий обрядовий цикл.

26 січня 2014 - Stanley

Народні свята та пов’язана з ними обрядовість сягають своїм корінням найдавніших, первісних , язичницьких часів та поєднують в собі раціонально-практичний досвід та магічно-релігійні уявлення наших предків. Православна церква змушена була визнати існуючу систему традиційних землеробських свят та наповнила їх новим, релігійним змістом. Календарні свята узгоджуються з річним літургійним циклом, хоча в основі своїй мають трудовий сільськогосподарський календар. Річний святковий цикл поділяється на зимовий, весняний, літній та осінній. Хоч, чіткого розмежування з та пов’язаний з ритуалами і прикметами, що пов’язують пори року між собою.

Святковий стіл,сімейна та господарська магія, передбачення майбутнього та вшанування предків є обов’язковим елементом святкової обрядовості українців.

В радянські часи традиційні обрядові дійства стали вважатись пережитками та явищами ворожими соціалізму. Найбільш стійкими виявились звичаї, що втратили тісний зв’язок з релігією та трансформувались у явища народного мистецтва та святкових розваг.

Давайте поговоримо про зимовий цикл народного обрядового календаря. Взимку свято- майже щодня, недаром кажуть «зима прийшла - празників принесла». Починається зимовий обрядовий цикл зі свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, « коли вводиться літо у зиму», як казали наші предки. А православна церква пов’язує цей день з тим як трирічну дівчинку Марію, майбутню Богородицю привели на виховання у храм божий, де вона залишилась до повноліття, яке у іудеїв, в ті часи, для дівчаток наставало в 14 років. В хліборобському розумінні з цього дня починає спочивати земля, і її не можна тривожити аж до Благовіщення. Цей день віщує яким буде наступний рік- дощовим чи посушливим, урожайним чи не дуже.

Обряди зимового циклу пов’язані з очікуванням весни та з давніми міфами про народження Всесвіту. В ньому чітко відслідковується двокомпонентна структура давньої обрядовості: зустріч-проводи. Саме зустріччю предків на Свят-вечір розпочинається найважливіша частина зимового обрядового циклу - різдвяні святки, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. В давні, дохристиянські часи цей період пов’язували з народженням нового Сонця. Обрядовими дійствами, якими багатий цей період, намагались забезпечити достаток, щастя, здоров’я, вшановували покійних предків.

В цей період співали ритуальних пісень з побажаннями – колядок та щедрівок. Саме колядки та щедрівки є однією з рис притаманних лише українській культурі, і об’єднують всіх українців від Донщини до Закарпаття.

Наступне визначне свято зимового обрядового циклу- Водохреща.Ввважалося, що в цей день вода у водоймах набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин.

До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

А завершувався умовний зимовий святковий цикл, за сучасним церковним календарем днем Петра Вериги. За яким , згідно до народних повірй визначали коли настане весна та яким буде літо.

Використано матеріали М. Михайленка.

На фото- фолькльорний ансамбль "Червона Калина" колядує. Фото Олені Слатіної.

І на самкінець послухаймо "Щедрик" у виконанні Державної заслуженої академічна хорової капели УРСР "Думка"
Художній керівник та головний диригент: Олександр Сорока 1957

[video][/video]